Таку думку 24 каналу висловив політичний експерт Валерій Димов.

На переконання фахівця, щоб локалізувати подібні проросійські акції, треба включити фінансові, адміністративні і кримінальні важелі. Все на законних підставах. Зокрема, зазначає Димов, якщо учасники акції несуть портрети Сталіна, радянську символіку або на них георгіївські стрічки, то треба складати протоколи і притягати їх до відповідальності – згідно із законом про декомунізацію.

Політолог підкреслює: влада України повинна проводити не реагуючу, а проактивну політику. Треба не дати Росії приватизувати велику перемогу і спекулювати на цьому.

Україна в Другій світовій війні втратила кожного п’ятого. Треба нагадувати слова Путіна, який заявив, що росіяни перемогли б і без українців. Він фактично плюнув в обличчя нашим ветеранам і тим, хто загинув. Про ОУН-УПА, які воювали проти гітлеризму і сталінізму,
– наголошує Димов.

Також, за його словами, не треба забувати про резолюцію ПАРЄ "Про злочини комунізму та потребу їх засудження" 2006 року, Празьку декларацію "Про європейську свідомість і тоталітаризм" 2008 року, резолюцію Європарламенту "Про європейську свідомість і тоталітаризм" 2009 року, де сказано, що пропаганда сталінізму повинна бути обмежена. Фахівець додає: треба деокупувати інформпростір України. Інакше такі акції проходитимуть мало не щомісяця.

Щороку мільйони українців виходять вшанувати пам’ять полеглих. Їм треба дати інші смисли. Всі знають Єгорова і Кантарію, які встановили прапор перемоги над Рейхстагом. Але дуже мало – про те, що їхнім підрозділом командував Олекса Берест – Герой України. Не треба конкурувати з росіянами. Це і наша перемога. Треба показувати, що в нас безсмертна армія тих, хто воював і воює за Україну,
– підкреслив Валерій Димов.

Що таке "Безсмертний полк"?"Безсмертний полк" – це російська громадська організація, початкова мета якої – проведення вшанувань учасників Другої світової війни. З 2012 року виступи організації охопили всю Росію. Ця організація почала активно діяти на території інших держав.

Загалом, так звана акція "Безсмертний полк" – це інформаційна провокація Росії, елемент гібридної війни. Акція "Безсмертний полк" спрямована не на заклик вшанувати і не повторити війну, а на позиціонування "русского міра", міфології про перемогу Росії у Другій світовій війні, чи, як вони її називають – великій вітчизняній. Як повідомив глава столичної поліції Андрій Крищенко, в Україні в цьому році на акції в Києві очікується близько 5 тисяч осіб.

Видання The Guardianповідомляє, що 5G може серйозно вплинути прогнози щодо насування небезпечних штормів.

У чому полягає загроза. Нове покоління бездротового зв’язку може пошкодити важливі супутникові інструменти, які використовують для спостереження за змінами в атмосфері.

Може виникнути такий собі конфлікт між обладнанням, в результаті прогнози будуть неточними. Адже мережі 5G будуть передавати сигнали на тих же частотах, що й атмосфері явища.

"Такі дані критично важливі для нашої здатності робити прогнози. Це унікальний природний ресурс. І якщо ми втратимо ці можливості, прогнози погоди стануть значно гіршими…Ми не зможемо відрізнити їх. Тому дані будуть зіпсованими. А це підірве нашу здатність робити точні прогнози", – пояснив вчений Нільс Борманн.

Що таке 5G?Це нове, п'яте, покоління мобільного зв’язку. Воно має прийти на зміну стандарту 4G. Як прогнозують експерти, нове покоління забезпечать вищу пропускну здатність у порівнянні з технологіями 4G. Повноцінний запуск технології планують у 2020 році, коли більшість операторів стандартизують свої мережі під новий формат. Прогнозують запуск 5G і в Україні. 

Більше новин, що стосуються подій зі світу технологій, ґаджетів, штучного інтелекту, а також космосу читайте у розділі Техно

Цими днями, 8 та 9 травня в усіх районах столиці передбачені тематичні концертні програми. А протягом квітня і травня – уроки пам'яті, виховні години, реквієми, мітинги, тематичні просвітницькі проекти, творчі та наукові заходи, конференції, засідання за круглим столом, концерти, книжкові виставки.

Події в Києві 9 травня на День перемоги

Пуща Водиця

7 травня у Пущі-Водиці привітають ветеранів війни, учасників антитерористичної операції, які перебувають на лікуванні у Київському міському клінічному госпіталі ветеранів війни.

Парк Вічної Слави

9 травня традиційно у парку Вічної Слави триватиме урочиста церемонія покладання квітів до могили Невідомого солдата.

Національний музей історії України

9 травня, з 11 ранку до 17-ї години, у Національному музеї історії України у Другій світовій війні в рамках концертно-тематичної програми "Пам'ятаємо – Перемагаємо!" відбудуться поминальний реквієм "Пам'ять" та молебень за мир в Україні.

Співоче поле

9 травня, із 12 до 18 години, на Співочому полі Печерського ландшафтного парку для відвідувачів підготовлено мистецьку програму "Рокам ніколи пам'яті не стерти" за участю майстрів мистецтв, художніх аматорських колективів.

Що ви маєте знати про Другу світову війну – інфографіка

А между тем – это очень важные вопросы, только лишь разобравшись в которых можно не допустить повторения снова такой трагедии, как война. Учится на ошибках не стыдно– стыдно не делать выводов и периодически намекать людям на то, что если что-то подобное случится снова – то мы снова героически повторим 40 миллионов погибших и десятки разрушенных городов. Лично я не хочу, чтобы война повторилась – в XXI веке люди вообще не должны воевать между собой, решая все имеющиеся проблемы исключительно языком дипломатии. И именно поэтому мы должны задавать вопросы о прошлой войне – чтобы снова не повторять тех же ошибок.

Шесть неудобных вопросов о войне.

1. Почему вообще началась война на территории СССР?

В официальной советской историографии (и в нынешней российской, которая недалеко ушла от советской)всегда педалировалась тема неожиданного и внезапного начала войны– это всячески подчеркивалось в художественных произведениях и официальной советской пропаганде. К примеру, в старом минском музее на тему войны (который был открыт еще во времена СССР) первый зал начинался с фигуры гигантского пенопластового немецкого танка, который рвет "пакт о ненападении" Риббентропа-Молотова. А в старом советском фильме-эпопее "Падение Берлина" война застает главного героя в поле, где ему на голову начинают внезапно сыпаться немецкие бомбы. Никто кстати мне до сих пор не объяснил, зачем и почему немцы в этом фильме бомбили пустое поле.

На самом деле все эти рассказы, рассчитанные чисто на эмоциональную реакцию, были призваны заболтать суть самого события –а почему, собственно, началась война на территории СССР?Что Советский Союз сделал для того, чтобы данную войну предотвратить? Никто и никогда толком не отвечал на эти вопросы – потому что они потянут за собой множество других вопросов, крайне неудобных для СССР – это так называемая "Зимняя война" 1939 года против Финляндии, а также раздел Польши– в котором СССР и Германия выступали как союзники и даже провели совместный парад в Бресте.

В общем – никто и никогда не задавал этих вопросов советскому правительству, как никто не задает этих вопросов и сейчас – проще, как в России, клеить на машины наклейки"Еду на Берлин за немками!" и время от времени вскрикивать "можем повторить!".

2. К чему готовился СССР перед июнем 1941 года?

Крайне неудобный вопрос для всех крикунов "можем повторить" – а к чему, собственно, готовился СССР до июня 1941 года? В СССР любили рассказывать сказки о "крайне слабой и неподготовленной Красной армии" – но на самом деле эти россказни достаточно далеки от правды. Уже к 1935 годуКрасная армия представляла собой весьма внушительную силу– в сухопутных войсках было 119 дивизий (87 стрелковых и 32 кавалерийских), а также 17 отдельных бригад – 12 танковых и 5 стрелковых. Личный состав этой армии насчитывал почти миллион человек, они имели 4.400 танков, танкеток и бронеавтомобилей. Еще была авиация и флот – там служили еще 220 тысяч человек, и последующие 6 лет эти силы продолжали только накапливаться.

К июню 1941 года Красная армия СССР была внушительной и грозной силой – которая могла бы остановить любую армию тогдашней Европы, если бы действительно готовилась к обороне. Возникает логичное предположение – что СССР готовился не к обороне, а к чему-то совсем другому. К чему именно? Хочу напомнить про свой давнишний пост "Как СССР хотел завоевать весь мир"– собственно, к "освободительному походу на Европу" Красная армия и готовилась. Об этом говорят в том числе и события первых дней войны – немцы брали без боя целые эшелоны, на платформах которых стояли новенькие в масле танки моделей "КВ", а также и другие. Не стояли на боевых позициях – а стояли на грузовых платформах, готовые к "отправке на Запад" – 6,5 тысяч танков фактически попросту "подарили" врагу, втрое увеличив состав танковых войск Германии.

Если бы СССР действительно готовился обороняться – никакой Гитлер никуда не продвинулся бы дальше Бреста. Хочу напомнить, как выглядит война страны, которая действительно готовилась обороняться – в 1939 году маленькая Финляндия устояла против мощнейшей армии СССР, отбив противника с потерями 1 к 7 – на одного погибшего финна пришлось 7 убитых советских солдат.

Никто и никогда в СССР не поднимал этих вопросов –к чему, собственно, готовился СССР перед летом 1941 года? В нынешней России эти вопросы тоже, увы, задавать не принято.

3. Почему 1,5 миллиона советских граждан воевали против СССР?

Советская историография рассказывает сказки о том, что "весь советский народ поднялся на битву с врагом", пытаясь замылить тем самым фактическую катастрофу 1941 года – целых 4 миллиона солдат в 1941 году сдались в плен немцам, а более миллиона бывших советских граждан фактически перешли на сторону врага и стали воевать против СССР. На территории СССР существовала даже отдельная Локотская республика – она просуществовала с 1941 по 1943 год и подчинялась немецким оккупантам, а также имела собственную армию.

В советской историографии упоминали "отдельные имена предателей", иногда могли вспомнить про Власова, ноо количестве воевавших против СССР людей старались не упоминать – создавалось ощущение, что Власов был кем-то вроде лесного бандита с парой десятков приспешников – а между тем, армия Власова насчитывала не менее 130 тысяч человек, воевала в том числе под бело-сине-красным триколором, а ее руководители расценивали Вторую мировую войну на территории СССР как продолжение "Гражданской войны" 20-летней давности. Всего же, с учетом других соединений и тыловых частей – на стороне оккупантов воевало более миллиона советских граждан – разные исследователи называют цифры от 1 до 2 миллионов.

Почему так случилось? Виновна ли в этом советская власть с ее продразверстками, репрессиями против казаков, раскулачиваниями и устроенными Голодоморами? А может, это было связано с политикой Сталина, который всех побывавших в плену отправлял в концлагеря? Можно ли представить такой процент предателей например в Финляндии, на которую напал СССР двумя годами ранее? Если нет – то почему? – все эти вопросы не задавались как в СССР, так и не задаются сейчас. 

4. Почему СССР понес в войне такие ужасающие потери?

Еще один вопрос, который не поднимался в советские годы и не поднимается сейчас – а почему вообще СССР понес в годы войны стольогромные потери, полная цифра которых кстати неизвестна до си пор –называются ужасащие цифры от 20 до 40 и более миллионов. И тут снова хочется вспомнить страну, которая действительно готовилась воевать в обороне – Финляндию, которая за 4 месяца войны потеряла убитыми 25 тысяч солдат, нанеся врагу потери в отношении 1 к 7 – на каждого убитого финна пришлось 7 убитых красноармейцев.

Советские же войска несли колоссальные потери вне зависимости от того, в обороне или в нападении они были задействованы – до 1943 года это соотношение было 1 к 10, после 1943-го – 1 к 5. Почему советские военачальники воевали столь бездарно, предпочитая закидывать врага трупами, а не более тщательно планировать операции, стремясь сберечь людей? Вы только вдумайтесь – из-за такого вот командования погибли десятки миллионов молодых людей – и эта демографическая яма ощущается в России еще и сегодня.

5. Чем на самом деле была Блокада Ленинграда, почему не эвакуировали Сталинград?

Собственно – это те вопросы, ответы на которые нет до сих пор, спустя уже 74 года после окончания войны. Через столько лет до сих пор никто не ответил на вопрос – чем на самом деле былаБлокада Ленинграда, почему не эвакуировали тех, кто не был занят на производстве, почему в "спецстоловых" было все? Это очень неудобные вопросы для современной российской власти, один из депутатов которой недавно заявил что-то вроде – "пора бы нам проверить все самолеты Суперджет, в этот раз сгорели обычные люди, а вы представляете, что будет, если самолет с власть имущими загорится?". Никто не рассказыват всей правды о Блокаде потому, чтосословное разделение людей на сорта существовало и тогда, и осталось сегодня.

Еще один неудобный вопрос по ходу боевых действий – почему не был своевременно эвакуирован Сталинград? Бои близ города и в самом городе продолжались почти полгода – а из города былоэвакуировано всего около четверти населения – всего 100 тысяч человек из 400 тысяч. По одной из версий – город не эвакуировали потому, что "солдаты не будут защищать пустые здания". Это очень страшная версия, которая тоже говорит далеко не в пользу советской власти.

И это только два примера – таких неудобных вопросов по ходу войны можно задать очень и очень много – но сейчас этого никто не делает, предпочитая на 9 мая пить водку и кричать "можем повторить!" 

6. Почему в России до сих пор не рассекречены архивы?

И наконец последний вопрос – почему в России, которая сейчас называет себя "страной-правопреемницей СССР", до сих пор засекречены военные архивы? Недавно Путин подписал приказ, по которому режим "секретности" распространяется на эти документы до 2050 года. Зачем это было сделано? Что может быть в этих архивах?

Во-первых, там могут бытьреальные цифры потерь – которые могут оказаться еще больше и страшнее, чем все озвученные ныне цифры. Во-вторых – намного большими, чем сейчас принято считать, могут оказаться цифры коллаборационистов, перешедших на сторону врага. В третьих – в архивахможет всплыть истинная роль НКВД в войнеи несколько миллионов расстрелянных – которые погибли вовсе не от немецких пуль и снарядов, а от руки советской власти.

Я знаю, почему архивы до сих пор не открыты – потому что Вторая мировая война на территории СССР была на самом деле вовсе не тем, что рассказывала советская историография и пропаганда. И рассказывать мифы о "Великой Отечественной войне" – победа в которой как известно стала самым большим достижением современной России – будет уже далеко не так просто.

Лично для меня 8-9 мая – это дни памяти скорби о той чудовищной мясорубке, в которую были брошены целые народы в середине XX века и в которой погибли десятки миллионов людей, так и не увидевших будущего.

Празднуйте, если вам празднуется...

Автор: Максим Мирович
Источник: Live Journal

Смотрите видео о мифах про 9 мая:

Іменини сьогодні святкують: Василь, Іван, Микола, Петро, Степан.

Народні прикмети на 9 травня

Що можна робити 9 травня

1. Давайте милостиню нужденним людям. Чим більше коштів дасте – тим більше отримаєте.

Що не можна робити 9 травня

1. Утримайтеся від походу до перукаря, адже стрижка та фарбування волосся спровокує у вашому житті сварку.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання "Схід"проросійські найманці дев'ять разів обстріляли позиції Об'єднаних сил:

–біля Павлополя: тричі з мінометів калібру 82 міліметри, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї;

– поблизу Мар’їнки: з гранатометів різних систем;

– біля Богданівки: двічі зі станкових протитанкових гранатометів і великокаліберних кулеметів;

– в районі Старогнатівки: з станкових протитанкових гранатометів;

– поблизу Лебединського: з автоматичних станкових гранатометів і великокаліберних кулеметів.

– біля Опитного: з ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання "Північ"позиції українських захисників було обстріляно двічі:

– біля Новотошківського з мінометів калібру 82 міліметри ;

– поблизу Залізного: з гранатометів різних систем і великокаліберних кулеметів.

Внаслідок бойових дій за минулу добу один військовослужбовець Об'єднаних сил загинув і ще чотири зазнали поранень. Щодо втрат окупантів, то одного було знищено та ще п’ятьох поранено. Також українські підрозділизнищили вантажівку противника. Від початку поточної доби обстрілів з боку збройних формувань Росії на Донбасі не зафіксовано.

На ворожі провокації підрозділи Об'єднаних сил дають адекватну відповідь. Українські воїні надійно контролюють противника на лінії зіткнення, дотримуючись при цьому умов припинення вогню.

Упродовж доби 7 травня бойовики на Донбасі 25 разів обстрілювали позиції українських захисників, внаслідок чого загинув військовий. Водночас, бійці ЗСУ дали жорстку відповідь на обстріли ворога та знищили трьох окупантів.

Окуповані Росією території на Донбасі

Зеленський щоразу на ці закиди відповідав, що так, у нього є партнерство з Коломойським у медіа-бізнесі, але у політиці він буде керуватися виключно інтересами держави.

І ніби-то ця дискусія про Коломойського вже згасала. Попри те, що у Зеленського, навіть особистий охоронець – це колишній охоронець олігарха. Та й автомобіль, на якому Зеленський приїжджав здавати аналізи, теж колись належав власнику "1+1".

Новообраний президент Володимир Зеленський

Зв'язки з Коломойським: Андрій Богдан

Також, вже не секрет, що у штабі Володимира Зеленського велику роль відігравав адвокат Андрій Богдан, який одночасно є адвокатом Ігоря Коломойського, телеканалу "1+1" і партії "Слуга народу".

Богдан в інтерв’ю "Новому времени" і "Українській правді" нещодавно розповідав, що саме він запропонував Зеленському йти у політику. Сталося це ще у 2015 році, після того, як тодішній народний депутат Борис Філатов виграв вибори мера Дніпра. Через що у Дніпрі звільнився виборчий мажоритарний округ, на якому і призначили вибори.

Андрій Богдан тоді рекомендував Зеленському балотуватися у Раду від цього округу, а потім вже спробувати свої сили на президентських виборах.

Володимир Зеленський у 2015 році вирішив не йти на парламентські вибори, щоб не асоціюватися зі старою політичною системою. І був правий.
Пройде кілька років і Зеленський стане одразу кандидатом у президенти, а Богдан буде йому допомагати у виборчій кампанії.

Андрій Богдан

Андрій Богдан і досі адвокат Коломойського, захищає його інтереси у справах "Приватбанку" і, як кажуть, є одним із претендентів на посаду голови Адміністрації Президента. Адвокат в інтерв’ю зазначив, що якщо президент Зеленський запропонує йому очолити АП, він відмовлятися не стане. Хоча Богдан потрапляє під дію закону про очищення влади, тобто люстрацію.

Зв'язки з Коломойським: Тимур Міндич

Ще одна людина, яка пов’язує Зеленського і Коломойського – це Тимур Міндич.Він був бізнес-партнером Зеленського по Кварталу і пов’язаним компаніям. Також він – близький знайомий Ігоря Коломойського. Принаймні, вже у час виборчої кампанії, журналісти-розслідувачі бачили Міндича біля офісу Коломойського у Герцлії.

Та й сам Коломойський в інтерв’ю казав, що святкував перемогу Зеленського у товаристві, у тому числі, Міндича. Звісно, усе це було до того, як Зеленського обрали президентом. А президентство – це ніби червона лінія, яка ділить біографію кожного політика на те, що було до цього і що є тепер.

Минулі зв’язки можуть розриватися, забуватися або не мати такого великого впливу, як до обрання на посаду. У це можна було б повірити і зараз. Але ще до інавгурації нового президента, Ігор Коломойський вирішив поговорити. Взяти інтерв’ю у нього, зазвичай, не просто. Він рідко спілкується з медіа. А тут Коломойського, як підмінили.

Олігарх Ігор Коломойський

Він тільки те і робить, що роздає інтерв’ю. При чому, охоче погоджується на розмови навіть із журналістами розслідувачами, приймаючи їх у своєму офісі в Ізраїлі.

У цих інтерв’ю Коломойський визнає, що на виборах він боровся проти Порошенка і вболівав за Зеленського. А також розповідає про свої плани на майбутнє, про повернення в Україну і сподівається на виграш судових процесів у справах "Приватбанку". Для нього це принципово.

Дивлячись ці інтерв’ю складається враження, що президентом України обрали Коломойського, а не Зеленського. Настільки спокійно почувається олігарх. Але це не так. Така публічна активність може свідчити якраз про зворотне і те, що він не впевнений у тому, що Зеленський буде його маріонеткою.

Як Зеленському захистити себе від Коломойського

З допомогою медіа, Коломойський нагадує новому президенту, хто ж йому так допоміг на виборах. І сподіватися, що олігарх заспокоїться і буде далі відпочивати закордоном не варто.

Зараз він спробує максимально посилити свій політичний вплив вже у новій владі. Тут без жодних ілюзій. Але Зеленський може захистити себе від Коломойського дуже просто. Йому варто лише призначити незалежних людей на посади, які прийдуть до влади за президентською квотою. Чим більш незалежними від Коломойського будуть ці люди, тим менше олігарх зможе впливати на президента.

І тим більшу підтримку отримає новий президент від західних партнерів. Дуже сподіваюся, що Зеленський це розуміє і сам цього хоче. Але як буде, побачимо вже зовсім скоро.

Як пише видання The Verge, у компанії заявили, що зараз вивчають технології гнучких смартфонів і вже деякий час створюють прототипи складних дисплеїв.

Наразі в компанії зосередили увагу на екрані.

"Ми створюємо прототип технології. Ми займаємося цим уже давно. Однак, я не думаю, що поки є чіткий варіант використання подібної технології", - заявив керівник відділу розробки Google Pixel Маріо Кейроз.

Чому Google не поспішає з розробкою. Як пояснив Кейроз, складні смартфони – це просто варіант запропонувати користувачеві великий дисплей. Тож перед розробниками ще чимало складних завдань.

Те, що компанія планує створити складний смартфон можна було здогадається ще восени. Тоді компанія анонсувала підтримку Android для складних дисплеїв. Нова операційна система Android Q теж підтримує смартфони з гнучкими дисплеями різних форматів.

Більше новин, що стосуються подій зі світу технологій, ґаджетів, штучного інтелекту, а також космосу читайте у розділі Техно

Армії нацистської Німеччини і її союзників повсюдно використовували автомобільну техніку, тому машини всіх типів і класів належали до числа найбільш поширених трофеїв. Правда, спочатку діставалися вони нашим воїнам в малопридатному вигляді, оскільки були пошкоджені в ході запеклих боїв.

Повнопривідний Horch 901 – завидний трофей. На такому їздили командири досить високого рангу по обидва боки фронту, наприклад, маршал Г. Жуков і фельдмаршал Е. Роммель.

Багато екземплярів псувалися солдатами вермахту перед здачею в полон навмисно, деякі через брак часу скидалися в яри, русла річок, після чого їх також доводилося ремонтувати.

Але кількість захоплених машин було настільки значною (тільки до грудня 1941 р. – понад 15 тисяч автомобілів), що армійське керівництво і державні органи влади налагодили їх централізований ремонт в тилових майстернях і навіть на автозаводах (ЗІС, ГАЗ). Але про все по порядку.

Автопарк вермахту

Гітлерівська Німеччина готувалася до великої війни заздалегідь, і починаючи з 1938-1940 рр. почала приводити модельні ряди всіх автовиробників (незалежно від форми власності!) до єдиного стандарту. Вантажівки в масштабах всієї країни багато в чому стандартизували – за класами вантажопідйомності, агрегатами і системами. Лінійки легковиків були скорочені, а вивільнені "вікна" в типажі заповнили легкими польовими моделями спрощеної конструкції типу Adler 3GD або BMW 325 L.E., також багато в чому уніфікованими.

Про різноманітність автопарку німецької армії можна судити з цього фото початку Великої Вітчизняної, зробленому імовірно на території України: Opel Blitz, Ford, MAN, Bussing-NAG, Krauss-Maffei.

Але і звичайні автомобілі, створені для масових ринків, в німецьких, румунських, італійських та інших військах, які хлинули в 1941-му на територію Союзу і України зокрема, також служили. Але незабаром почали "переходити" на службу в автобати Червоної Армії.

Трофейні команди

Кількість трофеїв було настільки значним, що були створені спеціальні трофейні роти і інші команди армійського і фронтового підпорядкування, які збирали відвойоване у ворога майно, впорядковували його для подальшого розподілу. Таким чином, анархії в поводженні з трофейним добром не було. Наприклад, тільки одна з директив на цю тему – Наказ замнаркома оборони СРСР "Про евакуацію з поля бою автобронетанкової техніки" від 23 березня 1942 року наказував влаштувати майданчики для збору трофейної техніки, підшукати і влаштувати поблизу залізничних станцій приміщення для розбирання і ремонту автомобілів, організувати сортування, упаковку і відправку на склади запчастин, знятих з непридатних до відновлення машин.

Автомобілісти Червоної Армії і їхня техніка: німецький Ford V8-51, Peugeot 202, Mercedes-Benz 170V, Bedford MWD і "полуторка" ГАЗ-ММ довоєнного зразка, яка дивом збереглася до 1945 р., коли зроблено фото.

Всі трофейні автомобілі ділилися на кілька категорій:

1. Ті, що підлягають відновленню на місці;
2. Ті ,що потребують відправки на ремонт на заводи і військові рембази;
3. Ті, що підлягають розбиранню на агрегати і деталі;
4. Непридатні машини, які підлягають здачі в металобрухт.

Згідно зазначеного наказу, за кожен введений в дію трофейний автомобіль бригада ремонтників отримувала премію 200 крб. Крім того, деякі машини дозволялося залишити місцевим цивільним підприємствам і колгоспам – в якості заохочення. Але більшість трофейних машин вливалося в діючу армію, іноді з них формували цілі автобати. При цьому намагалися об'єднувати під одне командування техніку однієї марки і типу – для простоти експлуатації. А, наприклад, танкові армії намагалися комплектувати вантажівками з дизелями – оскільки більшість вітчизняних танків були дизельними.

Пошарпана війною техніка збиралася на спеціальних пунктах для сортування і подальшого розподілу: в ремонт або в утиль.

Трофейне використання

В радянських військах особливо цінувалися вантажівки Opel Blitz і Ford німецького виробництва – виключно через їх поширеність і відповідно, більшу ймовірність згодом знайти до них запчастини. З легковиків в особливій пошані були моделі з повним приводом типу Horch 901 і “легкий єдиний” всюдихід BMW 325 L.E./Hanomag 20B/Stoewer R180, і повсюдно поширений автомобіль – "лоханка" VW typ 82.

Пізніше, вже в період боїв у Європі, у трофеї масово "пішли" комфортабельні седани типу Opel Admiral, і Mercedes-170, -230 і -320, які перетворювалися в персональні машини командирів. Втім, ненадовго, оскільки за відсутності належного обслуговування ніжні і вимогливі до сервісу німецькі чудеса техніки швидко виходили з ладу.

До середини війни постачання військ "своєю" технікою налагодилось, і возитися з трофейними машинами стали менше. Їх вже не відправляли для ремонту в глибокий тил, на автозаводи, автореми і рембази, а за можливості відновлювали на місці або відразу розбирали на запчастини, відправляючи їх на склади постачальників.

Звичайно, окремі автомобілі залишалися в підрозділах, які безпосередньо їх захопили – в якості командирських, розвідувальних, санітарних, допоміжних в госпвзводі і т.п. Але знову-таки, ці машини служили до першої серйозної поломки або бойового пошкодження: вони не були формально поставлені на облік, тому й не могли розраховувати на отримання запчастин зі складів.

А ближче до закінчення війни від іномарок в складі Червоної Армії почали позбавлятися ще активніше: поставки власної й “ленд-лізівской” техніки перекривали списання через зношення і внаслідок бойових втрат. До того ж, вітчизняна та закуплена за ленд-лізом американська автотехніка була набагато краще пристосована до умов війни, ніж занадто складні німецькі "вагени" – не кажучи вже про кволі "комерційні" машини з країн з менш розвиненою культурою автовиробництва.

Автомобільний підрозділ Червоної армії, укомплектований трофейними вантажівками Bussing-NAG 4500.

На 1 травня 1945 року в Червоній армії значилося лише 60 500 трофейних автомобілів, що становило 9,1% від загального числа. Для довідки також: з усіх 664 500 автомобілів велика частина була вітчизняного виробництва (58,1%) і ще 32,8% закуплених по ленд-лізу.

Нагорода для переможців

Цікава доля трофеїв після Перемоги. Буквально за півтора-два повоєнні роки армія-переможець позбулася трофейної техніки, передавши її в цивільну експлуатацію – в народне господарство. Там вони ще довго – аж до початку 1970-х рр. – працювали в невеликих автогосподарствах, на автобусних лініях провінційних містечок, на перевезенні сільгосппродукції в глибинці.

Солідний Mercedes 230 і його нові користувачі – солдати і офіцери армії, яка розбила фашистів в найстрашнішій війні ХХ століття.

Окремої статті (до якої ми коли-небудь повернемося) заслуговує розповідь про легкові автомобілі, які після 9 травня потрапляли в руки приватних власників. Але ж серед них були справді унікальні екземпляри, в тому числі з гаражів німецької еліти і стаєнь кращих гоночних команд Європи...

Рекомендація Авто24

Може здатися дивним, але абсолютна більшість раритетних автомобілів довоєнного періоду в музеях і в колекціях українських колекціонерів – це саме трофеї, що залишилися на території України після війни або привезені воїнами-переможцями зі звільненої Європи. Через особливості українського законодавства іншого шляху поповнити колекції ретротехніки просто немає. Тобто за більшу частину нашої культурної спадщини ми повинні бути зобов'язані нашим дідам, які перемогли нацистів в 1945-му. Пам'ятайте про це, коли доведеться розглядати унікальну техніку зразка 1930-х – 1940-х рр. в музеях, на виставках і фестивалях.

Чому в Європі та світі перемогу над нацизмом відзначають 8, а не 9 травня?

7 травня 1945 року у французькому Реймсі начальник оперативного управління Верховного головнокомандування армійських сил Німеччини (ОКВ) генерал-полковник Альфред Йодль підписав акт капітуляції Німеччини. Але Антигітлерівська коаліція його офіційно прийняла вже 8 травня о 23:01 за берлінським часом – у той час у Москві вже було 00:01 9 травня. Відтак, більшість країн світу відзначає День Перемоги над нацизмом 8 травня (офіційна назва свята – "День перемоги в Європі"), а країни колишнього СРСР – на день пізніше, 9-го.

Увесь світ святкує перемогу над нацистською Німеччиною 8 травня

Крім того, з 2005 року у низці країн 8 травня відзначається проголошений Генеральною Асамблеєю ООН День пам'яті та примирення, присвячений пам'яті жертв Другої світової війни. Так, у відповідній резолюції організації, яку було ухвалено 22 листопада 2004 року, пропонується державам-членам ООН, неурядовим організаціям і приватним особам щорічно відзначати один чи обидва ці дні (8 і 9 травня) як день пам'яті всіх жертв Другої світової війни. У документі також наголошувалося, що ця історична подія підготувала умови для створення Організації Об’єднаних Націй, покликаної позбавити майбутні покоління від лихоліття війни, та було закликано держави-члени ООН об’єднати зусилля у боротьбі з новими викликами та загрозами.

Основні дати Другої світової війни – інфографіка

Зауважимо, що з нагоди капітуляції нацистської Німеччини 8 травня 1945 року в багатьох містах Європи та США було проведено велелюдні святкування. Щодо СРСР, то 9 травня до 1965 року тут відзначали не вельми бурхливо – до прикладу, в 1947 році Сталін взагалі скасував це свято, а за часів правління Хрущова вищезазначений день не був вихідним, оскільки країна ще дуже добре пам’ятала жахіття Другої світової. Також так звана "георгіївська стрічка", символізмом щодо якої сьогодні активно маніпулює російська пропаганда, під час війни з радянського боку та у період СРСР практично не використовувалася.

8 і 9 травня в Україні сьогодні

Як у радянські часи, так і вже у період незалежності Україна упродовж тривалого часу відзначала 9 травня як День перемоги у Другій світовій війні. Цього дня зазвичай відбувалися різні урочисті заходи та паради. Цей день в Україні відзначається і досі, проте вже не так пишно, а в європейському дусі пам’яті та примирення, оскільки до 10 мільйонів українців поклали свої життя упродовж найжахливішої трагедії XX століття. Крім того, у 2015 році в Україні з’явився День пам’яті та примирення, який відзначається 8 травня.

Відзначення перемоги над нацистською Німеччиною у Великій Британії

"8 травня День пам’яті та примирення ми відзначаємо в унісон із більшістю європейських країн. Друга світова – найжахливіша в історії війна, в тому числі і в українській. Ми, на відміну від Москви, не збираємося приватизовувати велику спільну перемогу усіх народів Радянського Союзу та країн антигітлерівської коаліції. Але й зрікатися своєї вагомої частки в подоланні нацизму – теж не будемо. Відзначаючи День пам’яті та примирення, ми перш за все віддаємо данину поваги мільйонам наших співвітчизників, які рятували від нацизму Україну, Європу та світ", – пояснював важливість цього дня президент Петро Порошенко.

Таким чином, в Україні сьогодні про трагічні події Другої світової згадують як 8-го, у День пам'яті та примирення, так і 9 травня, у День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Також пропонується використовувати термін "Друга світова війна" замість радянського "Велика вітчизняна війна", а символом пам’яті відтепер є червоний мак і під час вшанування пам'яті полеглих рекомендується не використовувати радянську символіку.

8 травня – це данина пам'яті загиблим, це день пам'яті, ми повинні низько схилити голову перед ними... Я шаную їхню пам'ять і буду їх згадувати 8 травня. І 9 травня – це день вшанування живих. І ми повинні прийти та вшановувати ветеранів, які віддавали все, що є, для перемоги і забезпечити День перемоги... 8 і 9 травня залишаються, і вони об'єднують країну,
– зазначав президент.

Відзначення Дня пам'яті та примирення в Україні

9 травня залишається вихідним?

Цілком імовірно, що у майбутньому 9 травня більше не буде вихідним, як у своєму законопроекті пропонує Інститут національної пам’яті, проте цей день залишатиметься святковим. Натомість неробочим можуть зробити День пам’яті та примирення, який відзначається 8 травня. Щодо 2019 року, то відповідно до календарного плану, який затвердив Кабінет Міністрів України, День перемоги над нацизмом (9 травня) залишається вихідним, а 8 травня буде робочим.

Міфи про 9 травня: дивіться відео

Також у випуску:

Військові на передовій отримуватимуть більше виплат.

В Одесі невідомі підпалили квіти та таблички біля будинку профспілок.

Скандал у дитячому садку в Запоріжжі.

Після візиту до пошуково-рятувальної бази берегової охорони герцоги Кембриджські вирушили до міста Ньюборо. Саме там королівське подружжя запланувало зустріч з учнями місцевої школи та активістами.

Містечко Ньюборо розташоване на березі Ірландського моря, тому чимало жителів не на словах знають, наскільки загрозливими є забруднення водойм пластиковими відходами. Відтак активісти спільно зі школярами проводять чимало часу на пляжах, очищуючи їх від сміття. Принц Вільям та Кейт Міддлтон поспілкувались з жителями міста та дізнались, як вони бачать вирішення цієї проблеми. 

Однак тільки розмовами зустріч не завершилась. Герцоги Кембриджські, забувши про свої королівські титули, вирішили допомогти місцевим жителям в очищенні пляжів та взялись за прибирання дрібних пластикових відходів.  

Для особливого виходу Кейт Міддлтон дещо змінила свій попередній образ. Так, герцогиня Кембриджська залишила чорну водолазку та приталені штани, доповнивши їх курткою в стилі casual та зручними чоботами без підборів. 

Кейт Міддлтон прибирала пляж від забруднення / Twitter / @KensingtonRoyal

Герцоги Кембриджські в Уельсі / Twitter / @KensingtonRoyal

Принц Вільям та Кейт Міддлтон / Getty Images​

А ось так Кейт Міддлтон виглядала на зустрічі з рятувальниками на базі берегової охорони в Уельсі. 

Як герцогиня Кембриджська виглядала в Уельсі / Getty Images

Діти з включеними електронними пристроями сплять вночі в середньому менше приблизно на годину, розповів психотерапевт Сергій Кістеньов.

Що робити батькам?

Випрацюйте вечірню рутинну процедуру– прийом ванни, читання книги або слухання спокійної музики. Ці заняття допоможуть вашій дитині розслабитися перед сном.

Вимикайте електроніку.За годину до сну повинен бути встановлений режим без електроніки. Дослідження показують, що засипанню і підтримці сну заважає електроніка з підсвічуванням (планшети, смартфони та відеоігри). Виділіть в будинку місце для підзарядки електронних пристроїв і нехай ваші діти за годину до сну ставлять їх на підзарядку.

Не використовуйте мобільні пристрої в кімнаті, де спить маленька дитина: різкий спалах світла вночі від телефону (навіть якщо просто хочеться перевірити час) може перервати цикл сну. Краще поставити звичайний будильник.

Якщо дитина не хоче вимикати свій пристрій, спробуйте з ним домовитися, в крайньому разі, ви завжди можете скористатися режимом батьківського контролю.

Зменшуйте тривалість застосування пристроїв не різко, а від 30 хвилин і більше в тиждень, поки ви не досягнете своєї мети — збільшення тривалості та поліпшення якості сну дитини.

Дітям необхідна фізична активність

Головне правило – спробуйте зменшити "розваги" (серфінг стрічки, перегляд непотрібного контенту, ігри) до 60-120 хвилин в день. Подбайте про те, що на кожні 30 хвилин сидіння за електронним пристроєм припадало 30 хвилин мінімальної фізичної активності. І, звичайно, батьки самі повинні подавати відповідний приклад.

Важливо: тривалість сну з віком змінюється від індивідуальних потреб. У новонароджених – 14-17 годин на день; у дітей дошкільного віку – 10-13 годин; у дітей шкільного віку – мінімум 9-11 годин; у дорослих (включаючи людей похилого) – 6-8 годин на день.

Більше новин, що стосуються лікування, медицини, харчування, здорового способу життя та багато іншого – читайте у розділі Здоров'я.

У Києві 9 травня на центральних вулицях обмежили рух транспорту біля Парку Вічної Слави у зв'язку із пам'ятними урочистими подіями.

Зокрема, рух перекриють на вулицях Грушевського (від провулку Кріпосного до вулиці Арсенальної), Московській (від Кловського узвозу до площі Арсенальної), Мазепи (від площі Арсенальної до вулиці Лаврської), М. Омеляновича-Павленка, Лаврській (від вулиці Івана Мазепи до вулиці Цитадельної), на провулках Інженерному, Бутишевому та на алеї Героїв Крут.

Зранку 9 травня центр Києва перекрито / фото: "Новое время"

Вранці чинний президент ПетроПорошенко вже поклав квіти до могили Невідомого солдатав парку Вічної Слави. Разом із ним участь у поминальних заходах взяли, зокрема, прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, голова Православної церкви України Епіфаній і міністр оборони Степан Полторак. 

 Тим часом, біля станції метро "Арсенальна", звідки має стартувати хода "Безсмертного полку", перебуває величезна кількість силовиків. Водночас пройти звідси до Парку Слави можна лише через коридор поліції: у перехожих перевіряють вміст великих сумок. Біля самого парку – також дуже багато правоохоронців. Також тут можна помітити молодиків спортивної статури. 

Біля метро "Арсенальна" (місце старту "Безсмертного полку" можна помітити й імовірних тітушок 

Що відомо про 8-9 травня в Україні?У 2015 році Верховна Рада встановила 8 травня Днем пам'яті та примирення на честь усіх жертв Другої світової війни. Символом пам'яті є червоний мак. Також тоді вирішили відзначати 9 травня як День перемоги над нацизмом.

Найважливіші дати Другої світової: інфографіка 24 каналу

Що ви маєте знати про Другу світову війну: інфографіка

Всі ми маємо суперсилу. В мене є відчуття, що ми маємо необмежені можливості.
І питання в тому, наскільки кожен готовий розкрити їх та наскільки далеко готові йти,
щоб стати сильнішими

Антон Дацко майстер спорту міжнародного класу, багаторазовий призер та переможець чемпіонатів Європи та світу. У першій частині інтерв’ю він розповів про травму, мрії дитинства, підтримку, зустріч з учасниками АТО, переїзд до Львова, вплив Андрія Демчука та особливість Паралімпіад.

Також про Антона Дацка читайте у спецпроекті 24 каналу "Паралімпійці. Феномен Духу"

Про травму

Травма – це обставини, це те, що вже сталося, і це те, що ти не можеш змінити. Це те, що ти повинен проаналізувати і зробити правильні висновки. Тому якщо в нас є такі складні життєві обставини, нам треба думати і робити правильні висновки. Ніщо в житті не стається просто так і кожна подія має свою причину.

Для мене травма стала великим викликом, який міг стати причиною мого "занепаду". Але я радію, що можу бути хорошим прикладом для інших. Ніколи і ні за яких обставин не можна опускати руки. Поки ти дихаєш, можна знайти вихід з будь-якої ситуації. Все одно кожна людина вчиться на своєму досвіді, але коли вона бачить хороший приклад, вона вчиться хорошому.

Про мрії дитинства

Час не стоїть на місці, усе біжить, змінюється. Я також завжди стараюся вдосконалюватися, нехай і помалу, не поспішаючи. Єдине, чому, мабуть, не зраджую – це духовним принципам. В дитинстві була одна книга, яка була для мене еталоном – це Біблія.

Коли вчився в старших класах, нам дали завдання намалювати ким ми хочемо стати, коли виростимо. Тоді я уявляв себе архітектором, який проектує щось грандіозне. А коли закінчував школу і треба було вибирати професію, то хотів стати менеджером по туризму, вчитися в Кам’янець-Подільському технікумі. Вони якраз прислали заявку в управління праці та соціального захисту населення , що приймають абітурієнтів на візку. Виявилося, що це не зовсім правда, просто хотіли себе прорекламувати. Добратися туди також не дуже легко, тож від цієї ідеї прийшлося відмовитися.

Хотів пізніше вступати у Львівський інститут менеджменту, який також виявився недоступний. Мама порекомендувала поступати на кравця в Самбірське училище-інтернат. Професія затребувана, казала, що "завжди буду при копійці". Хоча заклад був не адаптований для людей на візку, як і більшість навчальних закладів, справу вирішило те, що мама туди поїхала і про все домовилася.

Мені дуже пощастило, що після травми пройшов курс реабілітації. Юра Пономаренко, мій реабілітолог, завжди казав: не сиди дома, будь між людьми, продовжуй жити звичайним життям. Також мені надзвичайно сподобалися рекреаційні ігри у Львові, де можна було спробувати різні види спорту. У Самборі здобув певні знання, навички. В нас був вчитель фізкультури, який тренував професійних спортсменів з важкої атлетики, там і я займався, тягаючи "залізо". Займався тим, чим міг займатися. І так сталося, що спорт став професією та мрією. Пішов займатися для здоров’я, а став паралімпійським чемпіоном.

Про сім’ю

У мене традиційна сім’я: тато, мама, старша сестра, я і молодший брат. У батька була хороша робота, мама доглядала нас. Що ще потрібно для щастя?

Від мами навчився, що не треба сваритися і нарікати на життя, бо це не дає жодного позитивного результату. Від тата, що алкоголь і тютюн – це велике зло.

Тато помер у 2007 році, це трагічна історія. Він багато працював, випивав, багато курив, дома нічого не міг робити, бо навіть на роботі почувався щасливішим. "Заробив" в одному з відряджень, десь в болотах Білорусії, туберкульоз. В силу такої манери життя, поганого харчування, поганих звичок не зміг подолати хворобу.

Сестра старша на 2 роки, живе зараз в Дніпропетровській області, має чоловіка, двох доньок: 7 та 8 років.

Брат молодший на шість років, одружився рік тому. Але замість крутої сім’ї і дружини, яка буде вирішувати всі його проблеми, отримав цілу торбу проблем. Повернувся додому голий-босий. Машину, яку я купив, щоб він займався своєю справою, умудрився побити. Надя, так звати дружину, в кінці переконала побиту машину продати, а гроші, звісно, забрала. Найцікавіше, коли в нього вже нічого не залишилося, що вона могла б забрати, розлучатися не погодилася через РАЦС по обопільній згоді, тільки через суд. Напевно так треба мучити жертву до останнього. Питання, для чого було брати шлюб в церкві перед Богом? Давати клятву вірності? Невже церква для людей – це засіб нажитися на ближньому? Для мене ця ситуація є незрозумілою…

Я в першу чергу звернувся з братом до священика і кажу: "Така ситуація, повпливайте якось, це ваша парафіянка". "А що я можу зробити, послухав вас, ви праві, послухати її – вони праві, а я їх в церкві не бачу". Коли одружуватися, то ти приходиш до церкви і вас вінчають, а коли є проблема, то вирішуйте її самі… Гроші уже заплачені, дальше крутіться як знаєте, так виходить.  Другий священик сказав: "Ой, та то така ситуація, ти швидше можеш вирішити через суд".

Те, що церква ніяк не хоче в то втручатися, то це для мене стало надломним періодом. Я завжди був нейтральний до церкви і ніколи не критикував. Ніби вона дає щось добре, але далі якихось декларацій діло не йде. То так само, як політики дають обіцянки, але далі обіцянок діло не йде. Для мене церква – це спільнота людей, які живуть одним духом, які один одного підтримують. А коли церква не може підтримати у складній ситуації, то питання в тому чи взагалі потрібна така структура?

Про поради займатись спортом

Юра Пономаренко, мій реабілітолог, мені якось сказав, що найкраща реабілітація – це заняття спортом. І беручу участь в рекреаційних іграх та таборі активної реабілітації, які проводила Львівська громадська організація "Стимул", я попробував себе в деяких видах. І мені це дуже сподобалося. Тому шукав можливість займатися спортом регулярно.

У 2003 році була відновлена Буська асоціація інвалідів, а її головою став Володимир Хоменко(чемпіон Європи зі стрільби з лука 2001 р). Коли Володя запропонував поїхати у вересні на Спартакіаду в Родатичі, я, звичайно ж, погодився. Змагання були на дуже поганому рівні, таке враження, що люди зібралися "погульбанити", а заодно і провести якісь старти. На урочистому відкритті були присутні представники влади і паралімпійці, відбувся урочистий парад. Цій частині програми приділили максимальну увагу, совок, що тут скажеш. Цього дня мене і помітив тренер з фехтування Андрій Колесніков, який запропонував мені займатися фехтуванням на візках. Пам'ятаю ми зразу домовилися про час і місце тренування. Цей спорт мені відразу сподобався, жодної миті не шкодую, що попав на фехтування.

Про "ефект плацебо"

Це був поштовх, коли тобі людина говорить: "Будеш тим займатися, буде позитивний результат". По-друге, іншого виходу не було. Після травми певний період пролежав на ліжку, після чого зрозумів, що треба вставати, треба рухатися. Це був і "ефект плацебо". Але коли тобі говорять тезу, яка має під собою основу і яка дає результат, то це набагато краще виконувати.

Про ставлення дітей до себе

Я мало звертаю увагу на чужу думку, особливо як люди на мене дивляться. Розумію, що трохи виділяюся на візку. Але, загалом, після травми моє ставлення до життя та навколишніх не дуже помінялося. Тому думаю й інші повинні мене сприймати як звичайну людину.

В мене не було ніяких насмішок, навпаки, всі учні старалися мені допомогти. Найбільша проблема – це коли людина сама відчуває дискомфорт. Дехто з моїх знайомих після травми не змогли психологічно адаптуватися. Вони просто замикаються в собі, рідко коли виходять на вулицю, і постійно потребують сторонньої допомоги. Особисто для мене слово "інвалід" є простим словом, яке не несе ніякого негативного підтексту.

Про заняття дзюдо і волейболом в школі

Я був спокійною дитиною, слухняною навіть занадто. Одним словом – флегматик. Тому часто не встигав за розвитком подій. З дитинства полюбляв рух: їздити на велосипеді, гуляти, бігати. На жаль це робив дуже нерегулярно. У мене навіть розвинувся сколіоз і доводилося займатися лікувальною фізкультурою в Буській лікарні. Пробував займатися футболом, волейболом і дзюдо, та якось не складалося… Шкодую, що в дитинстві не знайшлося відповідної для мене секції. Можливо тоді б усе склалося б по іншому.

Про підтримку

Підтримка в житті дуже важлива. Коли є люди, які цікавляться твоїми здобутками та ставлять тебе в приклад – це важливо, це надихає на подальшу роботу. Для мене дуже важливо, коли підходять і кажуть: "Я вболіваю за тебе, ти для мене приклад". Це також дуже мотивує займатися спортом і показує, що я йду правильним шляхом.

Мама з самого початку скептично ставилася до спорту, казала – "цим на хліб не заробиш". Та вона завжди мені допомагала в потрібну хвилину, старалася, щоб мені всього вистарчало. Також мені багато допомогли і тато, і сестра, і молодший брат.

Без допомоги рідних, тренерів, та й просто перехожих мені складно було б тренуватися. Адже на початках я добирався на тренування з Буська до Львова на громадському транспорті. Це більше 50 км. Рятувало те, що після закінчення училища в 2003 році мені несподівано запропонували роботу на Львівському швейному підприємстві "Силует", і надали гуртожиток. Заробляв я небагато, але мав можливість тренуватися. Також мене деколи підвозив машиною товариш по команді Степан Ханик.

Про отримання травми та чутливість ніг

Пам’ятаю, коли прийшов до тями під горіхом, то уже не відчував ніг. Все було як у тумані. Травми були серйозні, струс мозку, зламані ребра, пробита легеня, і травма хребта. Наступного дня мене перевезли до Львова в лікарню. Декілька днів готували до операції, старалися зупинити кровотечу. Оперував прекрасний нейрохірург Володимир Дяків. Дуже швидко, уже через два місяці я повернувся додому і продовжив навчання в школі. Скоро уже буде 20 років, коли це сталося…

Хоча чутливість в ногах так і не відновилася, я все ще сподіваюся на покращення, на диво, якщо хочете. І продовжую займатися спортом, який, до речі, тільки мене зміцнює! Не курю, майже не вживаю алкоголю, таблетки приймаю тільки в крайній потребі, більше з примусу. А два роки тому вирішив повністю переглянути своє харчування. Стараюся їсти цільну необроблену їжу: фрукти, овочі, злаки, бобові. Почуваю себе дуже добре, тому сподіваюся на нові професійні вершини.

Про завзятість

Я б в будь-якому разі займався б спортом, добирався б громадським транспортом чи якось ще. Просто всі умови склалися для того, щоб я займався спортом. Коли ти щось хочеш робити, завжди знайдуться люди, умови, можливості, щоб досягнути результату. З 2000 року я, напевно, шукав секцію для того, щоб займатися спортом регулярно, а не два рази в рік. Тоді існувала організація "Стимул". Це організація реабілітологів, які проводити рекреаційні ігри. І це було першим, що мене мотивувало займатися спортом кожного дня. Бо я розумів, що це, в першу чергу, треба для мого здоров’я.

Про вплив Андрія Демчука

Андрій зробив надзвичайно великий вплив в моєму житті та моїй кар’єрі. Я був чи не єдиним спортсменом в збірній, який говорив українською мовою. Так виходить, що навіть мій тренер, Андрій Колесніков, спілкується російською мовою. Також в нас трохи різні погляди на життя. І коли прийшов Андрій Демчук, то був наче ковток свіжого повітря.

Хоча кожен з нас індивідуальність, та ми багато часу проводили разом, обговорювали різні теми та просто гуляли містом. Тренування стали продуктивнішими, з'явилася здорова конкуренція. Результат не заставив себе довго чекати. У 2009 році Андрій Демчук став чемпіоном Європи, а через два роки я виграв свій перший Чемпіонат світу. Він дуже багато мені допоміг.

Про шаблю, рапіру та шпагу

З 2003 року тренувався на шпазі та рапірі. До 2007 року. У 2006 році я виступав на Чемпіонаті світу в Турині на шпазі та рапірі. Подобалося мені все, і на шпазі, і на рапірі. Кожен вид зброї має свої особливості, які чимось захоплюючі.

У 2007 році в нас була досить жорстка конкуренція, пов’язана з тим, що на Паралімпійські ігри від однієї країни в одному виді зброї може потрапити лише два учасники. Тоді було три спортсмени категорії В. І щоб не створювати зайвої конкуренції в межах країни, я перейшов зі шпаги на рапіру. І ми всі троє попадали на Паралімпійські ігри. Оскільки мій основний тренер Андрій Віталійович рапірист, тому якось було по-дурному переходити з рапіри. Кожний вид зброї схожий, але є певні особливості, які можуть зіграти вирішальну роль. Тому рапіру я однозначно лишив і поміняв шпагу.

А уже у 2016 році, коли у нас змінилися правила (помінялася дистанція на шаблі), трошки помінялася стратегія ведення бою. Я вирішив, що настав момент, коли треба переходити з шаблі на шпагу. І ще один немало важливий момент. Якось так склалося в моїй спортивній кар’єрі, що я чогось досягаю і мені стає не те, щоб не цікаво, але треба щось змінювати. Срібло було в рапірі, золото було в шаблі, тому треба щось і в шпазі також досягнути. Тому це є гарним мотивом, щоб продовжувати тренуватися. І також на Паралімпійських іграх добре виступити в шпазі.

Про ключове змагання

Чемпіонат Європи у 2005 році був визначальним тому, що походу змагань я приїхав і, виступаючи в груповому турнірі, думав: "Що я тут роблю?". Я виграв у більш-менш таких рівних суперників, але двом слабшим суперникам програв. І думав, що займаюся тільки два роки, і ще не готовий до таких змагань. А це Чемпіонат Європи, це відповідальність, це вже рівень. І коли ти потрапляєш на такі змагання, ти дуже сильно хвилюєшся.

Коли я виступав, виходив на бій, я встиг заспокоїтися, скласти собі план. Адже так склалося, що і я вже тут, то треба щось робити, треба боротися. В кінцевому результаті я виграв поєдинок за вихід в четвірку і це дало надзвичайно велику мотивацію. Це змусило мене далі працювати, і стало визначальним в тому, що я став професійним спортсменом.

Про особливість Паралімпіад

Пекін – це була моя перша Паралімпіада і, звичайно, дуже велика мотивація. Паралімпійські ігри самі по собі є іншими змаганнями, ніж всі решта, на яких я до того брав участь. Це увага преси, суспільства, вболівальників. Насправді, коли тебе підтримують близькі, знайомі – це дуже сильно мотивує займатися своєю справою. І Паралімпійські ігри дають тобі таку можливість. Те, що я поїхав на Паралімпійські ігри в Пекін, дало мені можливість відчути цю атмосферу. І це дало мені поштовх займатися та на наступних Паралімпійських іграх здобути срібло.

Лондон – це була інша Паралімпіада. Я вже став призером, і це вже інший статус, матеріальні ресурси. Я почав краще тренуватися, в мене було більше можливостей їздити на тренування, я вже менше економив на бензині. Ми могли купити кращий інвентар, і, відповідно, краще підготуватися. І вже в Лондоні я поставив собі мету – готуватися кожного дня. І це дало свої результати.

В Ріо я став паралімпійським чемпіоном. І це зовсім інший досвід. Те, до чого ти йшов стільки років. Але я думаю, що це не є вершина. Ще є до чого прагнути. Бо на шаблі я міг виграти, а міг і програти. Рік після Паралімпійський ігор, навіть більше, я на шаблі не брав ніяких нагород. І тому постало рішення, що треба щось змінювати. Тому зараз я тренуюся на рапірі та шпазі, і є вже певні зрушення. Розумію, що можу більше. Є такі відчуття, що треба докласти ще трохи зусиль і я стану ще на голову сильнішим, ніж є зараз.

Про завершення кар’єри

Є бачення того, що спорт – це життя. Якщо я зараз перестану займатися спортом, то не уявляю чим буду займатися. Я займаюся спортом, і це дає мені здоров’я. Якщо перестану займатися спортом, то не буду мати того здоров’я. Для мене спорт – це здоров’я. Не погоджуся з тим, що спорт – це втрата. Питання є професіоналізму. Мені психологічно важко себе змусити працювати так, щоб я працював на "знос". Щоб я не робив, є якийсь інстинкт самозбереження. Я можу працювати цілими днями, але все одно не наступить моменту, то я отримаю якусь травму. Це якось мені не логічно. Якщо ти отримуєш травму, значить ти щось робиш неправильно.

Я не відкидаю, що буду працювати тренером. Після закінчення кар’єри в мене є декілька варіантів розвитку: це громадська діяльність, благодійний фонд "Серце Лева", це тренерська кар’єра і також можна в сфері туризму чимось займатися. Тому наразі маю мрії, але ставлю собі короткотривалі цілі. В мене є майже 100% шанси потрапити на Паралімпійські ігри. Тому спорт і Паралімпійські ігри – це поки що моя основна форма заробітку. Тому я максимум зусиль зараз прикладаю, щоб досягнути якнайкращого результату в спорті.

Про зустріч з учасниками АТО

До мене звернулася Мар’яна Городинська. Мета була така: прийти і людям, які попали в таку "м’ясорубку" та отримали серйозні травми хребта, розповісти як з цим жити. Ми були разом з Андрієм Демчуком. Він розказував серед бійців з ампутацією, а я серед тих, в кого була травма спини. Хотіли розказати людям, що життя на цьому не закінчується. Власним прикладом показати, що, не зважаючи на те, що ти візку, можна жити повноцінним життям та не варто опускати руки. Треба далі продовжувати займатися спортом. Можна працювати, далі вести активний спосіб життя.

Про переїзд до Львова

Квартиру купив зі знижкою два роки тому. Тоді її ще будували. Збудували, підключали комунікації, минулої весни почав робити ремонт і на зиму квартира вже була готова. Почав помаленьку переїжджати. Мама, коли хоче приїхати до мене до Львова, для неї мої двері завжди відкриті. На жаль, не можу забрати з собою собаку. Топік дуже шустрий і незалежний, я би його не впильнував у Львові.

Ще до Буська приїжджаю на вихідні. Зараз почались активні тренування у Львові, і вирішив, що не можна розпилятися, треба робити акцент на тренуваннях в одній точці, в одній локації. У Львові у нас хороший зал, відремонтований завдяки міській раді (він повністю доступний) та Андрію Демчуку. Також мені запропонували гарні умови в залі Міністерства оборони, де зі мною працює тренер Сергій Колосов з Інваспорту.

За кілька днів читайте на сайті Спорт 24 другу частину інтерв’ю з Антоном Дацком.

Публікація підготовлена за сприяння ГО "Освітній центр з прав людини у Львові". Спілкувались Станіслав Безушко і Христина Кобак

Наразі представники телеканалу Fox показали прев'ю, на якому видно, як головні актори серіалу "Беверлі-Хіллз, 90210" зустрічаються перед зйомками. Кожен з них отримав сценарій продовження кінострічки та готовий приступити до роботи. 

Згідно з опублікованими кадрами, колишні непорозуміння на знімальному майданчику давно забулись. Відтак актори Дженні Гарт (Келлі Тейлор), Єн Зірінг (Стів Сандерс), Брайан Остін Грін (Девід Сівер), Торі Спеллінг (Донна Мартін), Джейсон Прістлі (Брендон Уелш) і Габріель Картеріс (Андреа Цукерман) залюбки обіймаються та спілкуються один з одним. 

За словами авторів серіалу, прем'єра перших серій "Беверлі-Хіллз, 90210" запланована на 7 серпня 2019 року. Сезон буде складатись із 6 епізодів. 

Дивіться прев'ю перезавантаження серіалу "Беверлі-Хіллз, 90210": відео 

Сюжет серіалу "Беверлі-Хіллз, 90210"

У молодіжному серіалі "Беверлі-Хіллз, 90210" автори проекту показали життя звичайних американських підлітків. У їхніх історіях було все: перша любов, дружба, зрада, відносини з батьками і нерозуміння з боку однолітків. Саме тому сюжет кінострічки стрімко підкорив весь світ.  

Окрім цього, серіал розкривав такі теми, як інтимні стосунки, гомофобію, насильство, алкоголізм, наркоманію, жорстоке поводження в сім'ї, расизм, антисемітизм, ранню вагітність і захворювання на СНІД.

Представники Fox зізнались, що ідея про перезавантаження "Беверлі-Хіллз, 90210" у них виникла вже давно. У продовженні серіалу вони хочуть показати, як змінилось життя головних героїв після 30 років. Сюжет для кінострічки сценаристи черпали із реальних фактів про голлівудських акторів, які постануть у "Беверлі-Хіллз, 90210". 

Чому PUBG заблокували в Китаї?Як повідомляє 4PDA, не знайшовши законного способу монетизувати бойовик в країні, Tencent вирішила і зовсім від нього відмовитися – надавши натомість доступ до іншого шутера: з патріотизмом і мікротранзакціями.

Протягом року Tencent чекала від китайського уряду дозволу додати в гру покупки. При всій величезній аудиторії в країні (щодня число активних користувачів досягало 70 мільйонів), безкоштовна "королівська битва" не приносила ніякого доходу.

Постер гри Game for Peace

Яка альтернатива?У підсумку проблему вирішили найнесподіванішим шляхом: PUBG Mobile замінять Game for Peace, яку вже схвалила держава. Про причини такої прихильності неважко здогадатися.

Що відомо про Game for Peace?  Це патріотичний тайтл, що вихваляє ВПС Китаю (всередині гри навіть можна зустріти оголошення про набір у військову авіацію) і зачіпає антитерористичні теми. Аналітики припускають, що новинка може принести Tencent від 1,18 до 1,48 мільярда доларів річного доходу.

Більше новин, що стосуються подій зі світу технологій, ґаджетів, штучного інтелекту, а також космосу читайте у розділі Техно

Декомунізація в Україні показала шар російського імперського минулого, який нині використовує Російська Федерація. Про це Володимир В'ятрович розповів "Громадському".

Росія намагається переконати в тому, що українців ніколи не було, а всі міста на півдні з'явилися тільки тому, що там з'явилася Російська імперія.

Датування таких міст як Дніпро чи Одеса абсолютно прив'язана до часів Російської імперії попри те, що те ж Дніпро, та ж Одеса мають набагато довшу історію існування до появи там імперії,
— розповів Володимир В'ятрович.

Голова Українського інституту національної пам'яті пояснив, що не пропонує закреслити сторінку історії про заснування населених пунктів імператорками чи царями, а хоче їх досліджувати.

Володимир В’ятрович

"А якщо є факт, що Одеса на 300 років старша? Проте ми визначаємо створення Одеси від кінця 18 століття, а саме від Катерини. Тоді очевидно, що нам треба буде говорити про певне передатування. Якщо буде факт, що той чи інший населений пункт створений саме в часи імперії якимось російським воєначальником – добре, хай залишається", – додав В'ятрович.

Начальник Нацполіції Києва Андрій Крищенко напередодні розповів, що поліція готова забезпечити правопорядок на всіх масових акціях 9 травня. 

Біля станції метро "Арсенальна", звідки стартувала акція, були розташовані рамки металошукачів, чергувала поліція. Правоохоронці в самому метро працюють у посиленому режимі, іноді на виході перевіряють окремих молодиків.

Перед початком акції стався конфлікт: активіст помітив в одного з учасників зображення забороненої в Україні георгіївської стрічки. Сталася невелика сутичка, але конфлікт швидко врегулювали працівники поліції діалогу.

Серед присутніх на акції – нардепи Нестор Шуфрич, Євген Мураєв, Вадим Новинський, екс-кандидат у президенти Юрій Бойко, лідер забороненої в Україні Комуністичної партії Петро Симоненко.

За даними журналістів 24 каналу, біля металошукачівзатримали Олену Бережну– матір загиблої нардепки-регіоналки Ірини Бережної за зображення на одязі георгіївської стрічки. Жінку відвезли до районного управління поліціїдля проведення профілактичної бесіди.

Олена Бережна є головою громадської організації "Інститут правової політики", яка й організувала цю акцію. Торік її також затримали за порушення громадського порядку під час проведення аналогічної акції.

Олена Бережна з портретом вбитого журналіста Олеся Бузини//Фото:112 канал

Присутні на акції співають "Катюшу" і "День победы".

Серед учасників акції помітили чоловіка в образі радянського вождя Йосипа Сталіна.

Чоловік в образі Сталіна

Чоловік в образі Сталіна

Дивіться відео з чоловіком в образі Сталіна:

Покладання квітів до меморіалу Вічної слави в Києві

Дивіться фото 24 каналу з акції "Безсмертний полк" у Києві:

Дивіться відео з акції "Безсмертний полк у Києві":

Дивіться, що відбувається на акції "Безсмертний полк" у Києві:

Дивіться пряме включення кореспондента 24 каналу:

Що таке "Безсмертний полк"?Російська громадська організація, початкова мета якої – проведення вшанувань учасників Другої світової війни. З 2012 року виступи організації охопили всю Росію. Ця організація почала активно діяти на території інших держав, зокрема й в Україні: 9 травня акції відбувались і в Києві.

Загалом, так звана акція "Безсмертний полк" – це інформаційна провокація Росії, елемент гібридної війни. Акція "Безсмертний полк" спрямована не на заклик вшанувати і не повторити війну, а на позиціонування "русского міра", міфології про перемогу Росії у Другій світовій війні, чи, як вони її називають – великій вітчизняній.

Міфи про Велику Вітчизняну війну і 9 травня: відео

Аргентинський спеціаліст продовжив угоду з клубом з передмістя Мадрида до 2021 року, повідомляє офіційний твіттер "Леганеса".

Маурісіо Пеллегріно очолює Леганес з літа 2018-го року. За 2 тури до закінчення Ла Ліги "огірки" посідають 12 місце у турнірній таблиці чемпіонату Іспанії.

Пеллегріно зовсім не довіряє українцю Андрію Луніну і робив ставку на 34-річного іспанського воротаря Пічу Куельяра.

За інформацією ЗМІ, велика ймовірність того, що Лунін в наступному сезоні повернеться в "Реал" і стане другим воротарем після Тібо Куртуа.

Підписуйтеся на наш Twitterта Telegram